Монети для патріарха - Страница 33

У відповідь пролунав постріл, гучніший за мушкетний, щось провило, ударилося об кам’янистий ґрунт біля Ахмеда й вибухнуло в повітрі.

На жаль, порохові гранати мали нікчемну потужність. Мідні уламки не пробили обладунку з шоломом. Проте у турецькій голові загули християнські церковні дзвони, бо удар уламка по криці був досить потужний.

Не знаючи, виведено турка з ладу чи ні, але розуміючи, що жоден бій не можна виграти без ризику, Мусій кинувся до того місця, де підіймався Джемаль, а той, у свою чергу, сковзнув униз і забився проміж каміння так, що сердюкові довелося б перегнутися через край, аби побачити турка.

Ільченко сховався за тим камінням, що його «заарканив» ворог, і потяг аркан догори.

Джемаль скривився, глянув на свої долоні, з яких була зідрана шкіра, пообіцяв козакові тисячу й одну смерть, але тепер вони опинилися в гіршому становищі, аніж він гадав.

— Не давай йому висунутися! — крикнув він лучникові.

Їх усе ж двоє, а він один.

І мортириця його не така вже й страшна зброя.

Джемаль стрічався з венеціанськими мортирицями під час війни — вони по-справжньому небезпечні лише в морському бою або при обстрілі дерев’яних споруд, адже дерево легко займається від вибухів. А так, по одній людині — шансів дуже мало.

Обережно, притискаючись до скелі, джебелій рушив назад. Він не збирався тікати — зовсім навпаки.

Раптом кроків за п’ять упала граната.

«Рукою кинув!»

Джемаль швидко розвернувся, ховаючи від вибуху нічим не захищені обличчя та руки, й рвонув з місця.

Кілька ударів були потужними, проте обладунок витримав. Ну хіба що ногу подряпало.

Ахмед також послав дві стріли по дузі, так, аби вони впали за брилою.

…Вони не бачили, як Пройдисвіт знову набив мортирицю. Сердюк кляв себе останніми словами за те, що не взяв рушницю.

Він знову відкинув сошки, отже людині XXI століття мортириця нагадала міномет з прикладом, і вистрелив: головне — не впадати у відчай, не здаватися.

Й одразу після вибуху почув лайку зі згадуванням шайтана і слово, яке, здається, означало — лук!

Він ризикнув знову — вклав глиняну кулю у пращу і випростався.

Сміливим допомагає доля.

Ахмедів лук дійсно від вибуху вийшов з ладу, а уламок перебив йому плече.

Сам Ахмед, побачивши ворога, схопив Джемалів карабін, але поки хапався, поки курок зводив…

Глиняна куля вдарила по шолому, розлетілася червоною хмаркою, а куля з турецького пістоля пішла шукати, чи немає десь поблизу корови, а в неї молока.

Джемаль вистрелив з двох пістолів, але відстань для них була завелика. Лише одна куля зрізала Мусієві мочку лівого вуха.

Ворожбит, не думаючи, знову скинув на землю Джемалів аркан і поліз униз, тримаючи в правій руці пістоль.

Він не дуже вірив, що турок устигне перезарядити пістолі, а другий, що отримав по голові, точно не встигне впоратися з карабіном, тим більше що лядунка — ось вона, у першого, а отже, другий не має набоїв.

Проте Джемаль, відкинувши один з пістолів, аби не заважав, набивав другий зі швидкістю, яка зробила б честь будь-кому.

Пройдисвітові ноги вдарилися об камінь — і вони застигли один проти одного з пістолями в руках. Відстань, кроків десять-дванадцять, дозволяла влучити, але без гарантії.

Вони простояли так кілька секунд, аж раптом Ільченко крутнувся, як ужалений, і вистрелив… в Ахмеда, який підкрадався, сподіваючись зробити це непомітно.

Більша частина шроту знову задзвеніла об шолом, але два шматочки свинцю врізалися в лоба. Цього вистачило.

Одночасно вистрелив і Джемаль, рятуючи товариша, проте куля, оскільки Мусій обертався, порвавши каптан і сорочку, ковзнула по ребрах.

Джемаль підняв шаблю-смичок, Мусієва лівиця стисла палаш.

Шаблею, як відомо, легше рубати, палашем легше колоти.

Турок почав переміщатися, так, аби сонце опинилося в нього за спиною, і раптом свиснув і порачкував.

Добре видресируваний турецький кінь, про якого сердюк геть забув, підбіг майже блискавично, став біля господаря з потрібного боку, і джебелій скочив у сідло.

З кимось іншим такий маневр забезпечив би перемогу, але… Хоча Ільченко не читав творів військових теоретиків Сходу, які доводили, що в бою сам на сам піший сильніший за кінного, бо коня легко налякати, проте його виховували барські татари, які знали про коней усе.

І потворник знову крикнув тим особливим чином, якого його навчили татари в Барі.

Кінь здійнявся свічкою, проте Джемаль, який чи не більшу частину життя провів у сідлі, впорався з ним.

Але за ці дві секунди, поки турок був зайнятий лише конем, сердюк устиг його рубонути, однак саме через те, що кінь казився, влучив не центром удару, тож відчув сильний поштовх — якби великий палець не мав упору в спеціально зробленому кільці, клинок, мабуть, вилетів би з руки. А от залізної пластини, однієї з тих, якими був підбитий турецький каптан, не розрубав.

Джемаль упорався з конем і відповів блискавичним ударом, під який Мусій ледве встиг підставити ефес свого палаша.

Іскор утворилося стільки, що дивно, чому не запалав чагарник, проте смичок витримав.

Мусій ухитрився з незручного становища полоснути коня — і той рвонув так, що перед Джемалем на повний зріст постала небезпека злетіти разом з конем у прірву, але він упорався в останні півмиті, а Мусій побіг. Розуміючи, куди він біжить, джебелій намагався вижати з коня все, проте Ільченко, відкинувши палаш, розвернувся з рушницею в руках, коли той був за кілька кроків, — і одразу ж після пострілу був збитий конем з ніг.